Може здаватись, що волонтерити людство почало не так уже й давно, але це хибна думка. 

Слово “волонтер” з’явилось у 17 столітті й спершу означало військового добровольця. 

Зараз волонтерять у багатьох різних сферах – від освіти до медицини, але суть залишається незмінною. Це була і є безоплатна праця як спосіб зробити світ кращим і боротьба з несправедливістю. Плюс особисті бенефіти на додачу. 

Перші волонтерські організації – серед яких і Червоний  Хрест, – з’являлись посеред громадянської війни в Америці, коли для частини країни рабство перестало бути прийнятним. 

Незабаром, у кінці 19 століття, виникає й Армія Спасіння, що опікується нужденними. 

Обидві світові війни також слугували поштовхом для розвитку волонтерського руху. 

Війна в Україні показала нам, що і ми вміємо швидко об’єднуватись, коли загроза на порозі. 

Стихійні лиха, епідемії, бідність, расова нерівність – ці штуки вміють об’єднувати навколо себе. 

У 20 столітті людство усвідомлює ще дві глобальні проблеми – зміни клімату і видову нерівність. Вони тісно між собою переплетені й для усвідомлення обох треба глянути трохи далі свого homosapien’cького носа. Аби боротись з ними, виникають інвайроменталістські (від англ. environment – довкілля) та зоозахисні організації. 

Волонтери тут відіграють надважливу роль, бо інші ресурси у цих рухів або слабкі, або відсутні. 

Кінець 20 століття – це розквіт волонтерства, що тепер стосується ледь не усіх сфер: від рок-фестивалів до хоспісів, від національних парків до зон бойових дій. 

Міжнародні молодіжні організації організовують безліч проєктів, де можна не лише порятувати світ, а й завести нових друзів і познайомитись з новою культурою. Волонтерство стає обов’язковою частиною навчального процесу для багатьох закладів освіти (не в Україні, звісно), як навчальна практика. І раптом, на зламі тисячоліть, волонтерство йде на спад. 

Знову ж таки, йдеться не про Україну, бо в нас громадянське суспільство як раз активно формується. 

Цікаво, що у тих же спільнотах (наприклад, коледж), де волонтерять менше, кількість бажаючих волонтерити невпинно зростає. Тобто студенти, які заявляють що допомагати іншим – серед основних пріоритетів. І все ж допомагають менше. Чи, може, допомагають інакше?

Доба всеосяжного інтернету кардинально змінила всі сфери людської діяльності, і благодійність – не виняток. Зараз ми інакше дружимо, вчимось, працюємо і допомагаємо. Досвід поколінь припадає пилом, коли інноваційність і гнучкість стали пріоритетними. 

В сучасному світі можна допомагати, коли тобі зручно і лише зрідка збиратись разом для мітингів (в обох сенсах). Та й ті, через пандемію, перейшли в онлайн. 

Волонтерство відтепер не означає обов’язкову роботу у спільноті – е-волонтерство, або віртуальне волонтерство виставило індивідуальність наперед. 

Відтепер допомагати можна тоді, коли тобі зручно, стільки часу і так часто, як виходить і використовуючи ті навички, які хотілось прокачати. 

Depositphotos

Зовсім не означає, що ком’юніті, тобто спільнота однодумців, у 21 столітті неважливі. Просто тепер для відчуття єдності не обов’язково підкріплювати ваші зв’язки оффлайн-контактами. 

Мілленіали живуть у своєму ритмі, не підлаштовуючись під інших, і так же волонтерять. 

Завдання, які вони виконують, не повинні бути складними. Навпаки, добре, коли вони приємні й виконання їх приносить задоволення. 

В моду входить мікроволонтерство – перехід від складних, об’ємних завдань до маленьких задач. Але виконання багатьох маленьких завдань означає і швидшу, ніж раніше комунікацію, швидшу реакцію на потреби руху. 

Наприклад, якщо в організації виникає потреба максимально швидко донести інформацію до ЗМІ й публіки, сотні волонтерів “включаються”: поширюють серед друзів, у соцмережах та в інших ресурсах, задіюють інших, використовують усі свої контакти. Відповідно мета досягнута швидко і безболісно. 

Незалежно від часу доби та пори року у сучасному світі завжди знайдеться хтось, кому виконання того чи іншого завдання буде вчасним, нескладним та цікавим і завдання ГО – знаходити аудиторію під свої потреби.

Тож які вони, волонтери 21 століття?

В першу чергу, зайняті. Активні люди активні у всьому, тож не дивуйтесь – молоді люди часто причетні до кількох проєктів одночасно. 

Не важливо, чи це через всебічний розвиток, чи через хронічну неможливість розставляти пріоритети: мілленіали обирають все й одразу. 

Вони прагнуть гнучкості й права приймати рішення, не толерують тотальний контроль та непрофесійність. 

Вони розбираються у технологіях і прагнуть змінити світ, а не просто докластись до якоїсь справи.

Технології створили можливість волонтерства, коли фізична присутність не обов’язкова, графік гнучкий, а вибір сфери діяльності не обмежується лише тими організаціями, які є у твоєму місті. 

Популярність e-волонтерства, як і роботи з дому, зросла в непевні часи карантинів, але навряд чи сильно знизитися навіть після пандемії. Занадто багато переваг і можливостей. 

Ось кілька прикладів завдань для е-волонтера:

  • проведення досліджень; 
  • створення вебсторінок;
  • редагування або написання пропозицій, пресрелізів, статей тощо;
  • переклад; 
  • проєктування бази даних;
  • надання юридичної, ділової, медичної чи будь-якої іншої експертизи;
  • консультування людей;
  • модерація онлайн-дискусійних груп (у facebook, наприклад);
  • створення подкастів;
  • моніторинг новин;
  • монтаж відео;
  • дизайн;
  • менеджмент інших онлайн-волонтерів.

Список можна продовжувати безкінечно. Головне – знайти однодумців, які розділяють твої цінності й побачити, як саме вплив кожного волонтера крок за кроком робить світ трохи ближчим до твого ідеалу. Тоді легко буде визначитись з конкретним напрямком і завданнями до душі. 

І не важливо, чи це онлайн, чи вживу. І не важливо, чи ви мілленіали, чи юні постмілленіали, чи бумери.

Олена Баран, активістка ГО “Відкриті клітки Україна”, спеціально для УП.Життя