Норкові ферми загрожують стати джерелом нових варіантів коронавірусу — і наочним уроком того, як «витік» вірусу може створити смертельні хвороби ще більш смертельними.
Пандемія COVID-19 познайомила світ зі терміном «витік» або зооноз — процесом, коли мікроби тварин поширюються на організм людини. Дзеркальною версією «витоку» є термін «зворотний зооноз», коли мікроби переходять від людей до тварин. Про нього представниці ГО «Відкриті клітки Україна» вирішили поговорити в цій статті.
Не кожен патоген, що спричиняє пандемію, може поширитися на тварин: деякі стають настільки генетично прив’язаними до homo sapiens, що більше не можуть заражати інші види, тоді як деякі патогени можуть ніколи не отримати такої можливості. Проте ті, що можуть передаватися у дві сторони, розширюють своє панування у світі природи з несподіваними результатами як для людей, так і для тварин. Зворотний зооноз може викликати епідемії серед диких видів, у тому числі тих, яким загрожує вимирання, спустошуючи цілі екосистеми. Зворотній витік також може створити нові заражені резервуари у дикій природі, які змінять еволюційну траєкторію патогенів, продукуючи їхні нові варіанти, що можуть розпочати нові небезпечні хвилі захворювань у людей.
Деякі вчені підозрюють, наприклад, що перед тим, як розповсюджуватися серед людей, Омікрон, можливо, почав передаватися серед тварин у результаті зворотного зоонозу. У нього надзвичайно велика кількість мутацій у порівнянні з оригінальним варіантом — близько 50, у тому числі понад 30 мутацій у його шипоподібному білку, який вірус використовує, щоб інфікувати клітини людини. Це майже втричі більше мутацій, ніж у Дельти, що свідчить про перебування вірусу всередині незвичайного господаря, що змусило його адаптуватися, аби вижити.
З якого саме виду тварин походив той незвичайний господар залишається невідомим. Сім мутацій Омікрону пов’язані з адаптацією гризунів. Будь-який ймовірний претендент повинен бути представником виду, здатним заразитися коронавірусом від людей, а також передати його як людям, так й іншим видам тварин. Поки що єдиний вид, який, як відомо, здатний на таке — це Neovison vison, американська норка. Немає неспростовних доказів того, що норка відігравала якусь роль в інкубації варіанту Омікрон, але її біологія й умови життя роблять її ідеальним господарем для інкубації наступних варіантів патогену.
Наприкінці квітня 2020 року, коли новий тип коронавірусу вперше спалахнув на двох норкових фермах у Нідерландах, що є четвертими за величиною у світі виробниками норкового хутра, уряд Нідерландів закрив вулиці навколо ферм, провів обов’язкові перевірки всіх норкових ферм, поставив на карантин заражені ферми та зобов’язав працівників одягати засоби індивідуального захисту. Це не спрацювало. На початку травня ще дві норкові ферми повідомили про спалахи захворювання. До кінця місяця уряд Нідерландів наказав вбивати газом усіх норок на заражених фермах, багатьом із яких було всього кілька тижнів. Вони перевірили кожну норку, яка померла на фермі, на коронавірус. Вони заборонили перевезення норок та їхніх відходів. Це теж не спрацювало. До кінця липня було виявлено коронавірус на 27 норкових фермах у Нідерландах. Джим Кін, колишній ветеринарний епідеміолог Міністерства сільського господарства США, підрахував, що кожна ферма виробляє достатню кількість віріонів, щоб заразити мільйони людей — вибух вірусу, який, за його словами, був би еквівалентний «появі стадіону, на якому всі інфіковані».
Протягом кількох місяців після того, як коронавірус вперше з’явився на голландських норкових фермах, спалахи захворювання відбулися у країнах по всій Європі, де вирощують норок. У Данії коронавірус заразив більше норок, ніж людей. Дослідження показали, що так само як і у людей, вірус міг поширюватися серед норок безсимптомно і навіть ферми, що одужали від спалаху, можуть бути повторно інфіковані. Зрештою, після того, як норка інкубувала новий штам вірусу, прем’єр-міністр Данії наказав влаштувати масовий забій 17 мільйонів вирощених у країні норок, а десяток країн Європи, включно з Нідерландами та Польщею, заборонили або поступово припинили розведення норок для хутра. Австрія та Нідерланди очолювали зусилля, спрямовані на припинення існування хутрової індустрії в Європейському Союзі.
У той час як Сполучені Штати витратили мільйони доларів на спостереження за країнами з низьким рівнем доходу щодо можливих заражень від диких тварин до людей, у самих США нагляд за хворобами диких видів тварин переважно пасивний і опортуністичний — тобто призначений для виявлення великомасштабного вимирання диких тварин, а не малопомітної появи нового збудника. У серпні 2021 року U.S.D.A. оголосила про нову програму в розмірі 300 мільйонів доларів для посилення нагляду за хворобами як домашніх, так і диких тварин. Проте вона не почнеться в найближчі кілька років, «правда в тому, — каже експерт з коронавірусу Лінда Саіф, — для такого вивчення наразі дуже мало фінансування». Цілком імовірно, що ми зможемо виявити лише ту підгрупу коронавірусу, що знову з’являється у людей, і навіть в цих випадках лише ретроспективно, зібравши воєдино генетичні й інші підказки, щоб реконструювати їхні попередні атаки на тварин.
Справа не тільки у тому, що наші спостереження несистематичні. Їхня основна логіка створює прогалини, які активно приховують феномен зворотного витікання. Для патогенів міста з великою кількістю людей є безперервним континуумом плоті та тканини для експлуатації. Проте для наших систем спостереження люди, дика природа та домашні тварини розділені на три окремі біотичні сфери, що контролюються різними організаціями з особливими юрисдикціями та технічними підходами. Ті істоти, які кидають виклик нашим онтологічним категоріям — наприклад, нібито приручені улюбленці, які стають дикими, або дикі істоти, пристосовані до життя в цивілізованих просторах, — можуть зовсім уникати нашої уваги.
Те, як ми говоримо про переміщення патогенних мікроорганізмів, як правило, приховує заплутану реальність. Ми говоримо про мікроби, які «витікають» від людей до тварин, ніби вони справді перебувають у місткості нашого тіла. Ми говоримо про мікробів, які «стрибають» з тіл тварин у наше, ніби вони повинні подолати прірву від одного до іншого. Але ми тварини серед тварин, і для мікроорганізмів наша планета теж є домом. Для багатьох патогенів кордони між видами проникні, наче губка. Влаштовуючи зустрічі між різними інфікованими видами, ми неминуче ставимо під загрозу й себе.
Легке поширення дозволило вірусу підкорити широкий спектр різних домашніх і диких видів тварин. Список вразливих видів тепер включає види з п’яти різних типів і двох сімейств нелюдських приматів, від дельфінів і морських свиней до різних видів, що знаходяться під загрозою зникнення. Патоген передався до фермерських норок від інфікованих собак. Подальша спроба норкової промисловості стримати епідемію викликала ще одну лінію доміно, створивши патоген, який ще важче контролювати.
У середині 20 століття фермери, що займалися норками, зазвичай використовували вакцину від чуми, яка складалася з подрібненої селезінки зараженої чумою норки, змішаної з фізіологічним розчином, але суміш містила збудник, тепер відомий як амдопарвовірус-1 м’ясоїдних.
Невдовзі фермери виявили, що амдопарвовірус-1 стримувати навіть важче, ніж чуму. Вірусна інфекція спричиняє синдром виснаження, який міг убити інфікованих норок та їхніх ненароджених немовлят. Гірше того, вірус був дуже стійкий у навколишньому середовищі й, на відміну від чуми, стійкий до вакцин. Після зараження амдопарвовірусом-1 норкові ферми стали «вічними резервуарами цих вірусів», зазначає мікробіолог Ендрю Ленг. Щоб його викорінити, норкові ферми повинні були б забити всіх своїх норок, та відновити популяцію норок з нуля.
На той час, коли норкова промисловість прийняла заходи для запобігання потраплянню амдопарвовірусу-1 на своїх фермах — шляхом захисту неінфікованих норок від інфікованої норки — амдопарвовірус-1 знову вилився в дику природу. Це тому, що норкові ферми, як відомо, мають зв’язки з довкіллям. Когнітивно складні й комунікабельні, норки регулярно тікають за межі хутрових ферм. Люди, які живуть в районах вирощування норки, як-от долина штату Юта, публікують у приватних групах у Facebook історії про норок, які втекли, та з’являються у їхніх дворах, тероризують їхніх домашніх тварин і вбивають курей у дворі. Офіцери з контролю за тваринами не завжди ловлять норок, які втекли, тому що вони вважають їх «дикими» тваринами поза межами їхньої компетенції. Фермери також не хочуть їх повертати через ризик, що вони могли взаємодіяти з дикими норками й підхопити патоген, такий як амдопарвовірус-1.
Це дозволяє втікачам вільно виносити амдопарвовірус-1, коронавірус або будь-який інший патоген, який вони підхоплюють на фермі, у дику природу. В одному дослідженні 82% диких норок, які живуть навколо Онтаріо, де були поширені норкові ферми, мали антитіла до амдопарвовірусу-1, тоді як жодна з диких норок, досліджених у віддаленому окрузі, де не вирощують норок, не мала антитіл. Амдопарвовірус-1 також був виявлений у Британській Колумбії у понад 41% диких дорослих норок і майже у 4% куниць, а також у більш ніж чверті смугастих скунсів у Каліфорнії. Вчені не знають, наскільки поширеним був амдопарвовірус-1 у диких популяціях до поширення норкових ферм. Однак, наразі вони підозрюють, що ці ферми сприяють занепаду популяцій дикої норки у Канаді та жахливому становищу місцевої європейської норки в Європі, одному зі ссавців континенту, яким найбільше загрожує вимирання.
Інфікована амдопарвовірусом-1 норка на фермах могла поширити вірус і на людей. У статті 2009 року в журналі Emerging Infectious Diseases описуються випадки двох працівників норкової ферми в Данії, які захворіли на дивну хворобу, схожу на ту, яку амдопарвовірус-1 викликає у норки. Одного фермера неодноразово госпіталізували; іншому довелося ампутувати ногу, перш ніж він помер у віці 40 років. Вчені знайшли специфічні до амдопарвовірусу антитіла та ДНК амдопарвовірусу в обох.
Норкові ферми створили унікальні умови для поширення коронавірусу. На відміну від людей, які можуть вжити запобіжних заходів, щоб уникнути зараження коронавірусом, норка у клітці знаходиться в середовищі з високим ризиком інфікування — у клітках вишикуваних у довгі ряди в шедах, де живуть тисячі тварин. Такі умови є неймовірно сприятливими для поширення респіраторних вірусів.
Майкл Вілан, тодішній представник норкової промисловості, наголосив, що фермери у США розробили «суворі заходи біологічної безпеки», аби запобігти передачі мікробів між людьми та тваринами на фермах з норками. Тваринницькі ферми — наприклад, птахофабрики — часто вимагають, щоб працівники одягали костюми, маски та пінетки, а також приймали душ, виходячи з повністю закритих сараїв, де утримують тварин. І все ж багато норкових ферм, які я відвідав в Юті, навіть не мали належної огорожі навколо своєї території. Хисткі ворота по периметру навколо однієї ферми були відкриті для проїжджого транспорту, а також для корів на сусідній галявині, оленів, про яких попереджали знаки на проїжджій частині поблизу, і групи диких котів, що прокралася на гравійну ділянку всього у кількох метрах від ферми.
Спалах епідемії серед норок, що почався в серпні 2020 року у США, зрештою охопив 18 ферм у чотирьох штатах. Тим часом проникнення вирощеної норки в ширше середовище продовжувалося як завжди. Активісти звільнили норок з полону, як вони це робили роками, прокрадаючись на норкові ферми в Юті та Айдахо і відкривши клітки з 2000 норок, які згодом втекли. Вчені з США і Центри з контролю за захворюваннями виловили понад 250 норок на фермах штату Юта і навколо них, які могли «взаємодіяти з іншою дикою природою», — пишуть урядові вчені в статті 2021 року в журналі Viruses. Третина з них була хвора на коронавірус. Невідомо, скільки інших ще успішно втекли з вірусом.
Попри всього лиш часткове спостереження, вчені у США виявили поширення патогену на щонайменше два дикі види: вони зафіксували коронавірус у дикій норці, яку вони спіймали біля купи норкових тушок на карантинній норковій фермі в штаті Юта, і виявили антитіла до вірусу в 40% зразків, взятих у популяції білохвостого оленя в Іллінойсі, Мічигані, Нью-Йорку та Пенсільванії. В опублікованому дослідженні ветеринарні мікробіологи штату Пенсильванія повідомили, що виявили вірусну РНК в третині зразків, взятих у білохвостого оленя в Айові. Імовірно, дика норка отримала вірус від заражених норкових ферм. Білохвості олені, найімовірніше, були заражені людьми, з якими вони часто контактують через зазіхання приміських поселень на їхнє середовище проживання. Ці дослідження є лише малою частиною подорожі збудника в нелюдський світ. Жодне з них не аналізувало зразки, зібрані випадковим чином, тому результати не можна екстраполювати, щоб оцінити поширеність коронавірусу серед диких видів.
Кожен витік розширює інфекційні можливості для наступного. Зараження дикої норки означає, що можливості патогену для колонізації нових видів більше не обмежуються нелюдськими видами тварин й інфікованими мисливцями, фермерами або іншими людьми, які регулярно контактують з дикими тваринами та тваринами в неволі. Може вистачити зустрічі з дикою норкою, що полює в каньйонах штату Юта, або нюхання норкового гною, який фермери розкидають на своїх полях. Ба більше, заражені олені могли залишити свою інфіковану слину на їхніх пасовищах, до яких мають доступ інші тварини також.
Типове зображення коронавірусу в людей і тварин, у якому фігура людини зображена у центрі з великою кількістю уражених патогеном тварин, що загрожують їй, не враховує такі міжвидові передачі. Але, як показують результати, спрямованість поширення вірусу не є односторонньою — і людство не є його центральною метою.
Однак поява нового коронавірусу у світі тварин становить виняткову загрозу для homo sapiens. Виникаючи у видах, які знаходяться поза зоною нашого спостереження та контролю, нові патогенні мікроорганізми найімовірніше, будуть більш небезпечними, ніж патогени, що мутували серед людей. Надаючи більше можливостей для реплікації та еволюції, кожен новий вид збільшує ймовірність появи нових варіантів вірусу, які можуть обійти наші укріплення абсолютно новими способами. Патогени, які покладаються на соціальний контакт, часто еволюціонують до нижчої вірулентності як компроміс для більшої передачі, але зворотний витік дозволяє їм уникнути цього кола, що матиме потенційно руйнівні наслідки.
Лінда Саіф наголошує, що коронавіруси, які передували Covid-19, динамічно переміщувалися між видами, включаючи горобців, голубів, кажанів, свиней, альпак, корів, курей, шимпанзе, собак, кішок і людей, в історії, що тягнеться з минулого століття. Спалахи, які вона описувала, були набагато більшими, ніж людські пандемії. Це були багатовидові події. Пандемія Covid-19 також може стати такою. Можливо, це вже так і є.
Нагадуємо, що в Україні й досі дозволено розведення норок на хутро. На цей час в Україні функціонує близько ферм 10, але точної кількості ніхто не знає, адже деякі з них працюють нелегально. Офіційної інформації про зараження норок в Україні також немає, тому дізнатись про стан їхнього здоров’я неможливо. Більше про реалії хутрових ферм в Україні можна дізнатись переглянувши документальний фільм «Норкотрафік», знятий активістами Відкритих кліток та кампанії Хутрооф.
Переклад та адаптація: Валерія Лукьянова та Ніна Новосельська, представниці ГО «Відкриті клітки Україна»
Оригінал