Останні двадцять років ви працювали на різні організації із захисту прав тварин, збираючи аудіовізуальне документування систематичного насилля над тваринами, яке поширене в промисловому фермерстві. Чи могли б ви розповісти, як ви вирішили долучитись до цього виду зоозахисту?
Після короткого та неуспішного періоду в професійному футболі, я став активістом по захисту фермерських тварин. Це було на початку 1990-их і це був важкий період для веганської пропаганди. Та все ж я бачив, що треба було спробувати делегалізувати найгірші практики фермерських систем. Тому я почав працювати у кампаніях, що націлились покласти край батарейним кліткам для курей-несучок, кліткам для свиноматок та живому експорту тварин.
Протягом того часу я зустрічався з багатьма політиками, особливо коли приносив їм стоси наукових звітів, що пояснювали наскільки погано ув’язнювати сільськогосподарських тварин у клітках та ящиках. Та цього було недостатньо. Вони завжди хотіли більше, ніж просто чорний текст на білому папері. Вони хотіли зображень, і я не міг знайти їх у достатній кількості. Тому після перерви в роботі я відмовився від лобіювання, придбав дешеві камери і почав документувати під прикриттям ті системи, проти яких політики відмовлялись вживати заходів.
Я виконав своє перше партизанське завдання в 1999 році в батарейній системі відкладання яєць в Новій Зеландії, а останнє – восени 2018 року, розповідаючи активістам «Відкритих кліток» в Україні, як проводити розслідування про сільськогосподарських тварин.
Коли ви розпочали свою роботу, чи отримали ви які-небудь поради щодо проведення таких розслідувань? Наприкінці 90-х матеріали здобуті під прикриттям з фермерських господарств були ще досить рідкісними.
Так, приховані дослідження були рідкісними в той час. Багатьох організацій, які зараз отримали визнання за включення їх у свою роботу, тоді ще не існувало.
Я думаю справедливо сказати, що ті нечисленні активісти, які займались цією роботою, не маючи прикладів, навчалися на ходу. Ми з’ясовували, які підходи працюватимуть, яке обладнання для аудіо/відео використовувати та як його модифікувати, щоб матеріали найкращим чином відповідали нашим потребам – це були постійні розмови, які ми мали між собою, щоб покращити рівень успішної документації.
Цей вид активізму може фізично та емоційно виснажувати. Чи відчували ви готовність до подібної роботи?
Я думаю, що допомогло те, що я мав попередній досвід роботи в якості учасника кампаній/лобіста по правах тварин, тому в мене було добре розуміння систем, які використовувались, та того, як вони заподіювали страждання тваринам. Ніщо, однак, не може підготувати вас до першої зустрічі з тваринами, які ув’язнені у фермерському господарстві. І я не впевнений, що ці емоції коли-небудь залишать вас, незалежно від того, скільки ферм чи бієнь ви відвідаєте.
Як ви справлялись з травмами, з якими зіштовхувались щодня? Я здогадуюсь, що можна звикнути до багатьох жахіть, коли це стає щоденною роботою, але має бути межа, особливо для співчутливої людини, яка піклується про тварин.
Я думаю, що тривалий час я відкладав особисті травми на другий план. Скажімо, замикав їх в коробці і ховав подалі. Зрештою, все ж настає час, коли всі вони наздоганяють вас. В такому випадку – пора зупинитись. Щоб бути ефективним захисником, важливо вміти розпізнати такі знаки і слідувати тому, що розум та тіло підказують робити.
Багато дослідників під прикриттям, які працюють у русі за права тварин, починають розуміти власників ферм та звичайних працівників. Через деякий час з’являється якась близькість, і їм вдається зрозуміти їхню часто жорстоку поведінку. Який ваш погляд на це?
Так, я думаю, що можна іноді уявити себе на місці своїх супротивників. Вважаю, що існує такий взаємозв’язок з іншими питаннями соціальної справедливості, пов’язаними з розслідуванням виробництва продуктів харчування, і я бачив багато несправедливих порушень прав людей, документуючи жорстокість до тварин. Якщо ми хочемо покласти край всій жорстокості, тоді нам потрібно знайти рішення, які приносять користь і тваринам, і людям.
Ваша книга – це особисті щоденні нотатки деяких ваших завдань. Чи могли б ви розповісти нам про наміри, що стоять за цією публікацією?
Я почав думати над книгою – «Не так, як задумала природа» – близько 5 років тому, але насправді робота над книгою стояла на місці, допоки десь два роки тому не почав записувати деякі почуття та думки, які залишилися у мене після моїх розвідок.
Це не фотографічний виклад, і не художня розповідь про те, як це було: проникнути в таємні галузі тваринництва та висвітлити зсередини те, як вони працюють. Є багато історій, які я розповідаю про окремих тварин, але я також досліджую людей, які стоять за стражданням тварин. Якщо чесно, це було трохи сюрреалістичним досвідом; справжні американські гірки емоцій, що хитаються від химерних до таких, від яких мороз по шкірі. Тож, окрім доповіді про таємну роботу цих галузей, я розказую, як я потрапив туди, що бачив, кого я зустрічав і як почував себе опісля.
Я сподіваюся, що книга дійсно може змінити щось для тварин. Зокрема, мені хотілося б, щоб вона відкривала людям очі та спонукала дізнатися більше про те, як ставляться до тварин, які стають нашою їжею, нашим одягом і причиною наших посмішок.
Я також написав цю книгу, щоб вона могла бути частиною архіву про права тварин. Я дійсно вважаю, що для нас важливо архівувати всі засоби та прийоми, які допомогли досягти змін для тварин. Настане час, коли люди оглянуться на всі ці кампанії і жахнуться від усвідомлення того, що нам колись доводилося так важко боротися, аби покінчити з насиллям над тваринами. Але, як і всі питання соціальної справедливості, важливо пам’ятати і вчитися на битвах, виграних важкою ціною. Таємні розслідування – важлива частина нашого руху, і я вважаю, що їх слід записати у доступному форматі для бажаючих навчитись та адаптувати їх до інших кампаній. Це був би мій внесок.
Як частину підготовки до публікації ви створили профіль в Instagram, де ви регулярно публікуєте кадри зі своїх відеозаписів, зібрані протягом багатьох років роботи під прикриттям. Розкажіть, будь ласка, більше про цей проект.
Я вирішив, що до появи книги я повинен почати говорити, розмістивши частину своєї роботи на соціальних платформах. Я почав переглядати свій архів зображень та відео, співставляти їх зі своїми нотатками, і почав заново проживати моменти. Я також відкрив важливі історії, які були втрачені в рамках більшого проекту, і трагічні зустрічі з окремими тваринами, які я ніколи не розповідав нікому.
Я створив обліковий запис Instagram і почав ділитися цими моментами з унікальної точки зору очевидця у світі страждань. Зазвичай я зосереджуюсь на розміщенні зображень, які розповідають історію окремої тварини через переживання іншого індивіда – себе.
Хоча ви покинули роботу під прикриттям, ви продовжуєте працювати для захисту тварин. Чи могли б ви розповісти, чим ви зараз займаєтесь?
Хоча у мене немає більше сил працювати під прикриттям, я залишаюсь в якості учасника кампаній за права тварин. Крім промов про свою роботу та книгу, я також стараюсь надавати підготовку для учасників кампаній/активістів, займаюсь фрілансом для організацій із захисту тварин на конкретних проектах, а також вирощую сад з овочами та фруктами для дрібного ринку.
Також ви можете ознайомитися з офіційним сайтом Річа Харді: https://richcampaigns.myportfolio.com/projects